Олександр Юрчак
Переглянув на днях дуже цікаву передачу про можливість виробництва БПЛА в Україні , й де ми бачимо зіткнення, але й діалог двох дуже різних підходів, Громадського активіста-державника (Павло Вернівський – аналітик, економіст) та типового Успішного підприємця (Сергій Іванов – комерційний директор Culvar Aviation) зі сфери промислових хайтек. Цей діалог ведеться в стилі, коли ведучий (Павло) весь задає гіпотези про можливі ролі держави як кризового менеджера, а друга сторона (Сергій) їм опонує й, у більшості випадків, повністю їх успішно розбиває. Цей діалог важливо розібрати для всіх наших кластерів ІАМ, оскільки він виглядає дуже типово для більшості подібних діалогів між успішними підприємцями та громадськими активістами, державниками.
Багато тез узагальнені автором тексту (де зовсім не відповідає діалогу – додаю своє «ОЮ»), за що перепрошую Павла та Сергія, але читач може сам прослухати й зробити власні висновки.
Отже, ось ці головні тези співрозмовників.
Павло Вернівський – логіка державника-гром. активіста, і який сповідує європейські підходи:
- Про можливі державні стратегії та дії під час війни, в ролі кризового менеджера:
- (якби) держава закладала довгострокові політики та стратегії, ми би не мали такої ситуації сьогодні, коли Україна практично виглядає безпомічною у масовому виробництві військової техніки, так потрібної для фронту (і, звісно, мова не тільки про дрони – ОЮ).
- Держава може і має позиціонуватись як головний замовник військової продукці та розміщувати державні замовлення як у підприємствах ОПК, так і в комерційних компаніях.
- Держава може й повинна не тільки встановлювати правила гри на ринку, але й у критичних ситуаціях (як зараз), брати на себе повну відповідальність за вихід кінцевих продуктів необхідних для перемоги – про це є маса прикладів багатьох війн (і Павло їх весь час наводить). Отже, це питання політичної волі та «правильних людей» наверху.
- Про класичні методи прискорення виробництв і виробничих циклів:
- Головні методи – це централізована виробнича кооперація (і яка типова для військової економіки) або/та об’єднання в кластери, де є спільні R&D, спільні стандарти якості, уніфікація та потужна виробнича кооперація.
- Чому це працює та може працювати зараз і в нас теж? Тому що це класика! Вся європейська успішна практика – це кластерна практика, й де кластери мають спільні R&D центри та багато інших спільних інструментів. Консорціум компаній міг би значно швидше розробити безпілотник (ОЮ – європейські кластери та виробники саме так і справилися з масовим виробництвом необхідних товарів у недавню кризу з COVID-19, тоді як Україна, що тоді, що зараз, просто бігає по світу з протягнутою рукою).
- У чому роль держави? Має бути цілеспрямована державна політика на підтримку та розвиток цих кластерної кооперації (як і інших подібних інструментів пром. політики), і що ведуть до посилення спільних екосистем як коріння промислових хайтек.
Сергій Іванов – це логіка досвідченого, але дуже українського успішного підприємця з категорії тих, хто зробив у цій країні «сам себе» (не завдяки допомозі держави, а всупереч), і звідки їх головна риса – самодостатність та надія тільки на себе.
- Про можливу роль держави як кризового менеджера:
- У першу чергу, ви маєте відкинути ілюзії щодо прискорення виробництва. Виробництво будь-якого серйозного продукту пром. хайтек – це від 2 до 5 років. Ось наш приклад: розробка нової моделі – це 1,5 року; запуск у виробництво, відлагодження процесів – 1 рік. Якщо, наприклад, ми про серійне виробництво – додайте ще рік. А ще отримання дозволів, логістика, дефіцит компонентів і т.д., і т.п.
- Дуже важливим чинником є залежність від компонентів, особливо електронних. Все це імпорт, й ви самі знаєте яка зараз ситуація в світі. Отже, якщо вчора попиту на військові дрони не було, а зараз (гіпотетично) ви хочете виробляти сотні й тисячі, то звідки ви візьмете ці компоненти?
- Щодо розробок нових моделей. R&D – це дуже довго та дорого, і держава за це не платить! Зараз вони готові платити тільки за готові продукти, але не за нові R&D розробки.
- Тому якщо хтось думає, що держава, яка раптом хоче проявити себе в якості супер-кризового менеджера, прийде і зробить (дрони, трансформатори, чи будь-що з пром. хайтек – ОЮ) за кілька місяців, ви глибоко помиляєтеся. Все це треба було закладати й планувати раніше.
- Роль держави – тільки rule-takers (той, хто задає правила), але не більше – не проектний менеджер, не той, хто втручається в комерційну діяльність. Як тільки держава буде вмішуватись у виробничі цикли, буде біда. Я не вірю в державу як кризового менеджера.
- Про можливості кластерної співпраці:
- «До нас надходять багато запитів на розробки, співпрацю різного рівня, люди готові платити, але ми багато відмовляємо. Чому? Велике виробництво – це, в першу чергу, про стійкі відлагоджені процеси. А ми не можемо охопити все. І якщо ти розпорошуєшся, ти втрачаєш фокус на пріоритетах, утрачаєш час, темпи та ресурси».
- Щодо спільних центрів R&D, консорціумів тощо – «ідея цікава, але не для нас – ми би втратили темпи».
Висновки з діалогу й у даних зазначених ролях (Павло як «Державник», Сергій як «Успішний підприємець»):
- Більшість тез, висловлених «державником», заперечуються «успішним підприємцем».
- Тези про виробничі цикли С. Іванова правдиві й важливі. Чомусь (і не тільки Павло) дуже багато людей це не зовсім розуміють, і будують різні гіпотези щодо можливого державного чи іншого втручання, але все це дійсно в теперішніх умовах виглядає як ілюзії.
- Головне протиріччя, або заперечення позицій державника успішним підприємцем лежить у двох площинах:
- «якби» (були стратегії та політики) – зараз не працює, адже очевидно, що цього не було й немає. Ці стратегії мали би бути сплановані та реалізовані багато років тому.
- «держава як кризовий менеджер» – там само не працює, бо для цього мають бути відповідні спроможності (Сергій інтуїтивно, але правильно формулює цю тезу як «ми не Іран»).
- Сприйняття виробником кластерної ідеї скептичне – але радше тому що він її чує вперше, і добре знає, що такої кооперації практично ніде немає в Україні. Точніше, не знає де вона є. І тому він не вірить – це природна реакція. І саме тому кластери мають у рази посилювати роботу з подібними підприємцями, адже самі такі, сильні, потужні та перспективні, МСП нам потрібні в кластерах.
- З позитивних сигналів:
- однозначні твердження підприємця про те, що потенціал є, і розробляти швидше ми, в принципі, можемо.
- тези державника підприємцем хоча й заперечуються, але сприймаються, тобто, діалог можливий.
Що з цього випливає для кластерів УКА та наших кластерних координаторів, а також усіх союзників, прогресивних бізнес-об’єднань:
- Подібні публічні діалоги маємо вести на всіх рівнях та по всім діючим напрямам УКА – вони добре проявляють готовність ринку до кластерної співпраці. Тому їх потрібно робити якомога більше.
- Нам важливо проявляти й залучати не тільки сильних та успішних підприємців, лідерів своїх секторів, але й показувати приклади успішної кластерної координації та кооперації.
- У сфері GR варто більш системно та цілеспрямовано формувати спільні позиції:
- Більш ясно і системно формувати критерії та вимоги до уряду: «Ок, якщо ви не тягнете ні на роль сильної держави, яка вміє задавати правила гри й формує довгострокові стратегії, ні кризового менеджера, тоді які це має параметри і для якої ролі?» Що ми вимагаємо спільно для нашої держави на даному етапі, та що з цього є feasible?
- Формувати та широко комунікувати приклади й цілі подібної кооперації в критичних індустріях, і тим самим спонукати державні структури до кращої співпраці на всіх рівнях. Зокрема, йдеться також про продукцію подвійного призначення, де значно активніше мали би проявляти себе сьогодні наші кластери ІАМ.
Наскільки наші приклади зараз є релевантними, побачимо на форумі 9-10 грудня, долучайтеся.
Коментарі та інші відгуки, як до цих висновків, так і до тез діалогу Павла з Сергієм, вітаються.