Теми в заголовку є ключовими для кластерів Українського кластерного альянсу (УКА) та їх партнерів в обговореннях на конференції 28 квітня, в якій приймають участь 6 кластерів УКА. Дана публікація окреслює контекст та окремі питання дискусій.

Як наростити швидкість інновацій та їх масштабування в умовах зростаючої турбулентності

Повномасштабна війна в Україні стала каталізатором фундаментальної трансформації оборонної індустрії й секторів подвійних технологій. Україна – маючи останні рейтинги в загальноєвропейських індексах інновацій, й де-факто зруйнованою за останні десятиліття інфраструктурою R&D, –  раптом за 4 роки перетворилась на унікальну екосистему швидких інновацій і масштабування технологій у реальному бойовому контексті. Водночас, європейські партнери перебуваючи на чільних світових позиціях в фундаментальних та прикладних дослідженнях, інженерії та високотехнологічному виробництві, демонструють повільні темпи адаптації своїх ОПК до умов сучасної війни.  

Цей контраст особливо яскраво проілюструвала нещодавня хвиля критики на слова CEO Rheinmetall Арміна Папперґера, який назвав українських виробників дронів “домогосподарками з 3D-принтерами в кухнях” і порівняв їхні продукти з “грою в Lego”. Великі європейські компанії не приховують роздратування – вони не знають, що робити з українською тенденцією low cost / high volume — де масове, дешеве і швидке виробництво є не “хобі”, а реальним інноваційним драйвером, який руйнує класичні моделі бізнесу в ОПК. Rheinmetall уже вибачився й підкреслив повагу, але суть лишається:

Захід ще не зрозумів, як інтегрувати цей досвід у свою систему.

Водночас, сьогодні і Україна, і Європа стикаються з однаковими викликами:

• фрагментовані ланцюги постачання та інноваційні екосистеми: оборонні індустрії є залежними від державних замовлень, й відповідно в кожній країні домінують свої інтереси, свої ланцюги та екосистеми. Недавня поїздка кластерів УКА в Німеччину яскраво показала наскільки вони різні, й наскільки складними виглядають процеси інтеграції.
• залежність від зовнішніх компонентів: євро-атлантичні партнери важко сприймають український заклик low cost / high volume й при цьому «інноваційно»! В першу чергу це стосується заміни критичних компонентів – як електроніка та фотоніка. «Як можна це поєднувати?» – кажуть партнери. Відповідь українців –

«Китай з Росією це вже роблять, – отже, й ми маємо це зробити з вами!»

• нестача R&D та тестової інфраструктури: для окремих видів складних технологій українцям критично не вистачає сучасних R&D та центрів прототипування. Між тим, в ЄС вони виглядають недовантажені. З іншого боку, є певний скептицизм чи нерозуміння з обох сторін «де, що і що як тестувати» – зокрема, від українців часто чути що кращим полігоном є Лінія Бойового Зіткнення (ЛБЗ) й саме там найшвидше відбувається справжня перевірка.
• неспроможність швидко масштабувати виробництво: низка українських підприємств в переході на серійне виробництво відчуває брак виробничої культури, кадрів, відповідних технологій та методів масштабування. Але це також питання інвестицій та їх джерел.

Отже, яким чином відповідати на ці виклики, якою є роль кластерів та бізнес-об’єднань в цих процесах і які формати взаємодії з зарубіжними партнерами є найбільш ефективними  – головні теми дискусій в секції Dual-Use / Defense на форумі 28 квітня.

Для підготовки цих обговорень, давайте означимо можливі напрямки цих дискусій за 3-ма ключовими темами дискусій українських та зарубіжних партнерів.

1. Спільні інновації та R&D: від інновацій на полі бою до спільних інноваційних екосистем

Українська іноваційна екосистема оборонних технологій сьогодні виглядає як жива лабораторія оборонних інновацій (living lab). Й мова не лише про лінію фронту довжиною в 1200 км. Це і  про всю територію країни (найбільшої за площею в Європі!), критична інфраструктура якої потребує постійного захисту – як фізичного, так і кібер.

З одного боку, ця екосистема залишається вкрай фрагментованою: сотні команд виробників конкурують між собою, в МСП й досі бракує центрів прототипування й повноцінної дослідної інфраструктури, й складно говорити про ідеальне злагодження сотень інших одиниць задіяних в цій боротьбі. З іншого боку, саме в Україні вже сформувався швидкий цикл від ідеї до тестування готових продуктів, який у багатьох сегментах є на порядок швидшим за західні моделі виходу на ринок.

Цей цикл спирається першочергово на battlefield learning loop: фронт дає негайний фідбек, розробник швидко доопрацьовує продукт, а користувач одразу перевіряє його ефективність у бойових умовах. Для європейських партнерів це відкриває унікальну можливість не лише вивчити український досвід, а й інтегрувати його у власні R&D-підходи, щоб скоротити шлях від прототипу до застосування.

Ключові питання дискусій в цьому блоці:

• Якими є нинішні сервіси та умови для інтеграції battlefield feedback у європейські та спільні R&D-цикли без втрати конфіденційності, якості та відповідності стандартам?
• Які формати спільних R&D-хабів реально закривають TRL 3–7 gap для українських і європейських команд?
• Які моделі joint labs, dual-use accelerator programs та structured feedback platforms можуть дати найшвидший ефект?
• Як, з одного боку, наростити участь українських стартапів й МСП до існуючих численних євро-атлантичних програм (EDF, EIC, Horizon Europe та NATO DIANA, тощо), а з іншого боку, – адаптувати ці інструменти так, щоб в них явно проглядались українські інтереси, як такі що відображають реальні умови та вимоги поля бою?

2. Спільні ланцюги виробництва: від постачання до co-production

Класична модель співпраці “ЄС виробляє → Україна купує” більше не працює. Натомість формується нова логіка: Україна сильна в інтеграції, збірці, тестуванні й швидкій адаптації, а ЄС — у компонентах, технологіях та інженерії. Теоретично, це створює гнучкі, розподілені value chains, здатні швидко реагувати на зміну умов війни і на технологічний темп, який задає поле бою. Однак на практиці все дуже непросто.

Особливо критичними для українців є сегменти, де сьогодні домінують китайські та азійські постачальники  – це електроніка – мікроелектроніка, сенсорні системи, фотоніка, композитні матеріали. Саме на цих напрямах найбільш перспективними виглядають «індустріальні коридори», спільні підприємства та індустріальні консорціуми, які дозволять поєднати українську швидкість із європейською глибиною виробничої бази. Це також найкраща відповідь на проблему залежності від зовнішніх компонентів і ризиків, які виникають через глобальні ланцюги постачання.

Ключові питання для дискусії 28 квітня:

• Яка нова модель value chains є реальною для українсько-європейського defense та dual-use сектору?
• Як конкурувати в компонентах з Китаєм, де різниця в ціні покривається величезними державними субсидіями?
• Як перейти від постачання до co-production, joint ventures та industrial corridors?
• У яких сегментах Україна має виконувати роль інтегратора готових продуктів та рішень, а в яких — роль «масштабувальника» або тестового майданчика?
• Які інструменти євро-програм (EDF industrial window, EDIP, ASAP) та двосторонніх програм вже підтримують такі ланцюги? Яких ще немає, але вони вкрай потрібні?

3. Масштабування low cost / high volume

Сучасна війна радикально змінила правила гри: швидкість важливіша за досконалість, кількість часто важливіша за складність, а адаптивність та резильєнтність важливіші за відповідність довгостроковості та стабільності. Це створює нові виклики для європейської оборонної індустрії, яка історично орієнтована на дорогі, складні й довгі за циклом системи, й де домінують великі компанії. Український досвід показує іншу модель – розподілене виробництво, коротке логістичне плече доставки, модульні рішення та швидке масштабування. Й все це на плечах МСП та інноваційних стартапів, які майже повністю витіснили державні підприємства «Укроборонпрому» в більшості нових сегментів ОПК. Очевидно, це усвідомлення є головною причиною певного збентеження великих компаній, про що ми згадали на початку публікації. Мабуть, подібний дискомфорт сьогодні відчувають сотні великих виробників, які традиційно домінують в секторах ОПК західних країн.

Водночас, українці дуже потребують західного досвіду та технологій при переході на серійні виробництва. В умовах дефіциту кадрів, стандартів та культури серійного виробництва, є маса відкритих питань й не лише про інновації, а й про економіку масштабу – як запустити сучасні технології автоматизації та роботизації, впроваджувати стандартизацію, здійснювати діджиталізацію, використовуючи при цьому нові моделі інвестування, оборотний капітал і швидкі scale-up механізми. Якщо на першому етапі Україна довела здатність швидко створювати бойові рішення, то наступний етап — навчитися масштабувати їх у серійне, стійке й експортно-орієнтоване виробництво.

Ключові питання для дискусії:

• Як разом побудувати індустрію масового виробництва оборонних рішень?
• Які моделі розподіленого виробництва є реалістичними для України з урахуванням ризиків війни?
• Які технології автоматизації та цифрового виробництва найкраще скорочують шлях до low cost / high volume?
• Як поєднати державний попит, приватні інвестиції та партнерські виробничі ланцюги в одну масштабовану модель ?

Роль кластерів в ОПК

У цій новій моделі саме кластери можуть стати тим механізмом, який переводить окремі контакти в стійкі партнерства. Де-факто, процеси кластеризації в Україні запущені давно, й далеко не завжди пов’язані з усталеними західними дефініціями про ролі тих чи інших бізнес-об’єднань на ринку. По суті, і якщо брати до уваги класичні ролі кластерів як координаторів ланцюгів та екосистем, то їх вже давно виконують ціла низка як державних інституцій (в першу чергу, Brave1), так і інших потужних бізнес-об’єднань (Технологічні сили, ФРУ Дефенс, Рада зброярів тощо). Й ще 2 роки тому здавалось, що кластеризація в ОПК відбувається без самих кластерів. Водночас, прогрес кластерів за цей час явно помітний й помалу вони стають впливовими акторами в екосистемі ОПК. Спочатку IRON демонструє видатну спроможність нетворингу – матчмайкингу, інноваційного навчання та обміну досвідом для своїх членів. А сьогодні тільки в рамках УКА виділяються до 10 кластерів Dual-use / Miltech, окремі з яких дуже швидко зростають й виконують подібні фунукції в своїх сегментах та регіонах.  Це “Обрій” від Харківського ІТ кластеру, Dual-use кластер (Київ), Об’єднання інноваційних космічних кластерів, Вінницький приладобудівний кластерів, Морський кластер України та інші. 

Загалом, й в глобальному контексті, кластери потрібні не тільки як “екосистемні перекладачі” між різними логіками — бойовою швидкістю України, інженерною глибиною ЄС і вимогами державних програм, інвесторів та кінцевих користувачів. Наразі можна класифікувати до 5 ключових ролей кластерів

1. Агрегація попиту і пропозиції: кластери збирають потреби від компаній, ЗСУ, інституцій та інвесторів і перекладають їх у зрозумілий список технологічних запитів і проєктів. Рік тому, кластери УКА видали до 40 проєктних ініціатив, третина з яких мали екосистемний (агрегований) характер.
2. Matchmaking і кооперація: кластери практикують техніки сполучення, які ефективно метчать не тільки учасників своєї спільноти, але однаково добре працюють і міжнародних рамках. В сфері ОПК, це стосується сполучення українських виробників із європейськими партнерами, й зараз це особливо критично для сфер компонентів, R&D, тестування та виробництва.
3. Доступ до програм і фінансування: традиційно українським МСП в силу культурних відмінностей важко заходити довгострокові євро-програми. Тому  кластери – ідеальний місток для входу в EDF, Horizon Europe, EIC, NATO DIANA, bilateral programs і спільні грантові механізми.
4. Трансфер між R&D і ринком: кластери, й завдяки наявності в них інноваційних агентів (університети, розробники) можуть краще зменшувати розрив між лабораторією, полігоном, фронтом і серійним виробництвом, допомагаючи доводити рішення до масштабування.
5. Інституційне представництво: зрештою, кластери здатні говорити від імені еко-системи, регіонів та секторів, а не окремої компанії, і тому мають більшу вагу в переговорах із державою, європейськими програмами та великими індустріальними гравцями.

Таким чином, кластери можуть бути одним з головних інструментів в євро-атлантичній інтеграції в ОПК. Як це їм вдається на даний момент – побачимо 28 квітня. З нами будуть кластери Dual-use / Miltech з Києва, Харкова, Тернополя, Львова та інших регіонів країни. УКА запрошує на захід також наших європейських партнерів.

Долучайтесь до конференції 28 квітня – детальна програма та реєстрація за посиланням.