Звіт проєкту “Інтеграція 4.0” – початок руху на ре-індустріалізацію регіонів

Фінал проєкту «Інтеграція 4.0» 9 березня в Миколаєві був багатим на ідеї, пропозиції та готові рішення в сфері регіонального розвитку промислових хайтек секторів. 6 регіонів, що продемонстрували свої здобутки, але також ділились своїми поглядами на майбутнє яскраво доказали, що прогресивні бізнес- та наукові спільноти в регіонах є, вони дуже активні й готові до співпраці з владою. Цей звіт резюмує найголовніші висновки конференції.

Головні результати проєкту «Інтеграція 4.0»

Деталі проєкту, головні фреймворки та  результати представлені в презентації керівника проєкту Юрчака О.В.  Крім того, хід проєкту детально відображався 10+ публікаціями в розділі «смарт-спеціалізація» цього сайту. Тому для нашої аудиторії повторювати чи поглиблювати знову окремі аспекти буде зайвим.

Натомість, зупинимось на нових, та узагальнюючих тезах, що прозвучали в цій презентації.

1. Модель співпраці та методика проєкту, узагальнені під назвою «українська версія EDP» – працює. Окремі фреймворки цієї моделі, зокрема, підхід до створення власної регіональної аженди розвитку перевірений найбільше на регіоні Миколаєві, спільно з Морським кластером України (МКУ), менше – на інших. [perfectpullquote
   

   Впродовж 1,5 місяця кластерна команда МКУ створила власну стратегію розвитку, портфель регіональних проектів морської галузі, провела дослідження окремих сегментів галузі й вийшла на перемовини регіональною владою щодо включення відповідних пріоритетів в стратегію до 2027.

   Цей результат до певної міри виглядає фантастичним за своєю швидкістю й на фоні інших регіонів. Якщо не знати, що за ним стоїть майже 2-річна робота по гуртуванню місцевої бізнес-спільноти навколо викликів суднобудування та ширше – морської галузі. З іншого, й повертаючись до моделі саме методика інтеграції окремих частин цього руху в єдину регіональну аженду й створює цю динаміку, як втягує всіх головних стейкхолдерів.

2. Подібні моменти звучали й в доповідях інших регіонів, що дозволяє стверджувати про адаптацію та масштабованість запропонованої моделі для всіх регіонів, які прагнуть розвивати промислові сектори. Ця модель – «не копі-паст» європейської смарт-спеціалізації, й що ми бачили до цього часу в Україні, а саме адаптація (локалізація) головних засад цього головного європейського мейнстриму в розвитку інновацій до українських умов. Головний фокус в цій адаптації був спрямований на подолання численних проблем, які наші стейкхолдери зустрічають на практиці – фрагментарність, відсутність лідерства, слабкі комунікації, деінтеграція політик та програм тощо. Українська версія EDP, власне, й розкриває цілий ряд особливостей, яким чином приймати та долати ці виклики.

рис1. головні риси української версії EDP

3. Ми не встигли проговорити й зафіксувати «уроки проєкту». Насправді їх чимало, зупинимось буквально на кількох
   • «не робити хибні припущення» – меседж адресований в першу чергу до провідників S3 центрального уряду, а також розробників регіональних стратегій 2027 та плану заходів 2021-23. Припускати, що «копі-паст» європейських стратегій спрацює в Україні, що модель «Агро & IT» створить процвітаючу та конкурентоспроможну економіку, що промисловці будуть давати якісь якісні проекти розвитку в контексті майже тотальної недовіри до влади й величезної втоми від «залучення» попередніх років,  що науковці мають десь там в своїх архівах готові інноваційні рішення й варто тільки сісти за один стіл з бізнесом… – це все з цієї категорії хибних (наївних, неадекватних, надто спрощених…) припущень. Подібних припущень, які невідомо на чому базуються, дуже багато в тому, що ми бачимо та чуємо на рівні різних гілок влади.
   • Натомість, проєкт показав силу кластерів та їх спроможність ставати рушіями та лідерами інноваційного регіонального розвитку. Це стосується як всіх 5 представлених регіонів, але також аналізу того, що вже закладено в регіональні програми.
     

     Зокрема, 10+ ІТ-проєктів в Харківській стратегії 2027, або проєкт розвитку аква-індустрії в Миколаєвській стратегії є наслідком активності відповідних кластерів. 

     Молоді кластери, що створені сьогодні за концепцією ІАМ в Харкові, Вінниці, Запоріжжі, Києві та Миколаєві – дещо спізнились з своїми пропозиціями в 2020. Натомість, вже ясно, що вони повністю будуть готові до інтеграції в регіональні плани в цьому році й подібна робота вже йде в регіонах.

   • Проєкт дозволив переосмислити напрацювання руху 4.0 та розглянути їх в контексті регіональних викликів. Зокрема, результати бенчмаркингового огляду з країнами ЄС говорять, що всі наші напрацювання (=проєкти) – як регіональні Центри 4.0, кластери ІАМ, галузеві дорожні карти цифрової трансформації, ландшафти інноваторів тощо – є повністю ідентичними європейським практикам. Все це must be елементи та інструменти розвитку інноваційних екосистем промислових хайтек. Наші кластери все це закладають в свій розвиток.
     

     Й в контексті орієнтації на ЄС цей рух «знизу» виглядає куди ближче до євростандартів, ніж державні регіональні стратегії

     Адже інший наш підсумковий звіт про стан співпраці говорить про практично повну відсутність цих інструментів в регіональних стратегіях України. Отже мова не йде про «неготовність бізнесу» – мова все ще про дуже слабкий рівень співпраці між владою та бізнесом, й про численні дисбаланси на рівні регіональних стратегій.

Звіт, що випущений спеціально до події 9 березня, сильно акцентує на спільній загрозі для всіх стейкхолдерів пром хайтек – деіндустріалізації.

Разом, все це говорить що головний підхід, закладений в проєкт «Інтеграція 4.0», а саме синергія 3-х компонентів – класичної смарт-спеціалізації (від ЄС), кластерного руху та Індустрії 4.0, – дійсно має сенс для інноваційного розвитку нашої промисловості. Іншими словами, якийсь один, окремо взятий підхід з цих 3-х компонентів, не дасть результату в даній сфері.

Виступи регіонів

Миколаїв представив 2 доповіді – про інтеграцію передових розробників регіону в глобальні ланцюги та про здобутки Морського кластеру України (МКУ). В попередній презентації Юрчака О. Миколаїв вже було позиціоновано як передовий регіон за критерієм опрацювання регіональних проектів та їх консолідації серед стейхолдерів.  Роман Ханжин, координатор МКУ деталізував чимало положень цього загального меседжу, зокрема, акцентуючи на активній діяльності кластеру по залученню фондів та партнерів. Вступна презентація СЕО MDEM Олени Жукової додала нових вимірів до цього позиціонування, й саме в контексті вирівнювання кластеру та його учасників з передовими тенденціями ЄС в сфері діджиталізації. Фактично MDEM заявив, що українським проектувальникам та виробникам нічого робити на європейські арені без слідування цим тенденціям 4-ої промислової революції.

Ведучі EU Industry Day в Миколаєві (зліва направо) – Роман Ханжин (МКУ), Олена Жукова (MDEM), Артем Ващиленко (Центр підтримки бізнесу), Юрій Жуков (C-job)

Інша пара – Юрій Клименко та Надія Карплюк, – представляли Вінницький приладобудівний кластер. Їх презентація відображає грунтовний, системний погляд на стан та стратегію розбудови інноваційної екосистеми, на роль та місце нового кластери в дуже специфічних умовах. Адже Вінниця виявилась єдиним регіоном (серед 5) в якому регіональна влада нічого не спланувала в розвитку промислових хайтек. Тобто, стратегія регіону – це навіть на «Агро & IT», а АГРО й «десь там трішки іт». Тим більша честь та хвала новому кластеру, який за дуже короткий період підняв цілий пласт проблемних питань навколо розвитку високотехнологічних секторів промисловості, почав формувати власну аженду й швидко її інтегрувати в регіональні програми розвитку.

Київську ініціативу хайтек кластеру і можливих напрямів співпраці в рамках смарт-спеціалізації Київської області представляв Анатолій Долинний, член Наглядової Ради Української Ради Бізнесу, який попередньо синхронізував деталі виступу з представником Київської ОДА Ольгою Соколовою. На відміну від інших регіонів, точки дотику промислових хайтек та влади тут явні, й чудово, що вони вже закладені в регіональні стратегії.

Мова про розвиток AgriFood 4.0, виробництво альтернативних джерел енергії, біотехнології тощо. КОДА вже проводить велику роботу навколо об’єднання виробників, науковців та розробників в цих сегментах, й в тому числі підтримує розвиток кластерів.

Нова ініціатива Київського кластеру хайтек, яку координує А. Долинний, привносить до цих планів також напрями Mobility 4.0 (інтелектуальні транспортні системи та виробництво безпілотного транспорту), а також кілька напрямів у виробництві продуктів та послуг для Smart City – ситуаційні центри, цифрові послуги на базі державних реєстрів та ін. Важливим акцентом в цій роботі можуть стати пропозиції учасників щодо фінансування програм на засадах державно-приватного партнерства, не надто поки що поширеного в країні.

Володимир Родченко, професор Харківського університету ім. Каразіна й один з провідних українських експертів в смарт-спеціалізації представив Харківський регіон. Меседжи його презентації спрямовані радше на прояснення чисельних аспектів смарт-спеціалізації, що є дуже важливим в контексті явної незрілості (або неготовності) українських регіонів до застосування цих підходів. Зокрема, пан Родченко наголосив на слабкій аналітиці та відсутності даних для більш чіткого формування пріоритетів S3 по регіонам, невірному визначенню цілей S3 (домени – а не галузі), недооцінці владою проблем діалогу з бізнесом й того, наскільки важливим для цього завдання є кластери, тощо. Відповідно й з точки зору врахування всіх цих особливостей, Харківська область виглядає досить просунутою у визначенні пріоритетів S3. Тут ми бачимо 4 великі області

Натомість, питання як все це сьогодні реалізується на Харківщині залишилось відкритим.

Серед доповідей спікерів другого блоку виділимо кілька ключових тез

• • Фондів в Україні цілком достатньо для розвитку інноваційної екосистеми – «було б бажання». Точніше справа не тільки в бажанні – а в пошуку тих менеджерів, які здатні очолити ці процеси на рівні регіону. Львів й раніше був просунутим регіоном України з точки зору високого рівня взаємодії міської влади з бізнесом, освітою та наукою. Нові проекти Назара Подольчака, керівника Наукового парку «Львівська політехніка» рвуть попередні шаблони й встановлюють цю планку ще вище.
    

    Фактично, за обсягами залучення різних фондів й кількістю масштабних проектів по розвитку інноваційної екосистеми Львів не має собі рівних в Україні.

• • «Думай глобально – дій локально» – меседж не новий, але все ще актуальний для переважної більшості українських виробників та регіонів. Юрій Жуков, голова наглядової Ради миколаївської C-job детально пояснив тенденції розвитку світового суднобудування. Всеохоплююче smart на життєвому циклу судна (design, shipyard, ship), постійно зростаюча складність ринку та його продуктів, зелений перехід, безпілотні методи керування, глибоке проникнення у всі сфери технологій 4.0 – все разом, це формує нові й значні виклики для всіх акторів глобального ринку. Відповідно, українські суднобудівники мають набагато швидше й більше ефективно їх розглядати, формувати власні позиції й чітко визначати своє місце на глобальній арені.

• • Виступ Юлії Рижкової з ІЕП НАНУ частково повторив тези Володимира Родченко – з S3 та її інтеграцією в регіональні стратегії потрібно діяти дуже зважено й навіть обережно. Наразі багато регіонів радше надто спрощують, й тим самим вихолощують цей європейський підхід, зводячи все до єдиного методу простої ієрархії цілей. Імплементація S3 має враховувати також наявність політик, які направлені на зменшення регіональних диспропорцій (а не їх посилення, як це відбувається зараз), формування спільної реакції на глобалізацію та технологічні зміни (а не їх ігнорування), управління R&D у напрямі більш тісної координації різних сфер (а не поглиблення розривів між наукою та бізнесом). В презентації ІЕП НАНУ є конкретні рекомендації як це зробити.

Інтеграція 4.0 – як початок національного руху  на ре-індустріалізацію регіонів

Фактично, цей перший захід EU Industry Day задає нові, більш чіткі рамки процесу ре-індустріалізації регіонів. Переосмислення стану речей ще триває у всіх учасників й цього проекту, й загальноукраїнської спільноти  Industry4Ukraine.

Але вже сьогодні можна впевнено говорити про наступні 5 векторів розвитку цього процесу

1. 1. Саме молоді, промислові та інноваційні кластери задають нову динаміку цих процесів й претендують на лідерство в інноваційному та промисловому розвитку регіонів. Молоді кластери об’єднують МСП, серед яких багато розробників та інноваційних фірм.

1. 1. Ця нова поведінка кластерів характеризуються також значно вищою активністю в регіональних стратегіях та процесах розвитку. Рішуче «НІ – деіндустріалізації» ясно звучить не тільки з цих 5 регіонів, а й з низки інших. При цьому, кластери не входять в опозицію до влади, а натомість готові інтегруватись в регіональні плани зі своїми власними проектами розвитку й плавно корегувати стратегічний курс.

3. Кластери також виносять в аженду регіонального розвитку питання суто українського «подвійного переходу». Тоді як ЄС може дозволити собі роками рефлексувати та спокійно експериментувати над концепціями свого переходу – цифрового та зеленого, український подвійний перехід виглядає дещо інакше.

 Питання якнайшвидшого відновлення внутрішніх виробничих ланцюгів та запуск інноваційних політик (в першу чергу для промислових хайтек секторів) – в рази важливіший від питань простої синхронізації з тими чи іншими політиками ЄС.

Рис 3. Ясно сформульовані набори інструментів та інституцій по переходу на сходинки 2 та 3 в Україні відсутні на державному рівні. Цього немає і в регіональних стратегіях. Саме тому пропозиції Industry4Ukraine настільки фокусують на правильних наборах інструментів – детальніше в гайді “Інструменти промислової політики”.

Розвинуті країни вже давно вирішили означені завдання  – фактично, масове розгортання політик ре-індустріалізації у вигляді налагодження виробничих ланцюгів середині країн, інтеграція в глобальні, перехід на парадигми 4ПР й де інновації стають ключовим фактором конкурентоспроможності, – ЄС вирішував з початку 90-хи років. Але Україна просто «проспала» ці останні 30 років. Відповідно наші завдання більш приземлені, але водночас більш складні. Ми не маємо часу на підходи «спочатку – потім» (спочатку індустріалізація 3.0, потім 4.0) – багато сучасних підходів потрібно впроваджувати вже зараз.

4. Власне, через конкретні пропозиції регіонального розвитку кластери й формують нову аженду ре-індустріалізації. Акценти в ній зміщені на 2 стратегічні напрями –
   1. формування сприятливого середовища для розвитку промисловості,
   2. прискорений розвиток інноваційних екосистем – галузевого та регіонального рівнів.

Головними в цих пропозиціях до всіх гілок влади мають бути проекти по розвитку інструментів та інституцій, які сприяють нашому «подвійному переходу». Серед них – запуск та підтримка кластерів типу ІАМ, створення Центрів 4.0, створення сучасних індустріальних та наукових парків, запуск відповідних програм підтримки в сфері експорту та інтернаціоналізації МСП, їх діджиталізації та покращення інноваційного рівня.

5. Важливо також відповісти на питання «як ці підходи вписуються в політики ЄС та покращують його конкурентоспроможність?» – адже це питання було головною темою в EU Industry day в Миколаєві, з точки зору єврокомісії. Питання дуже складне. З одного боку, очевидно, що потрібно максимально використовувати можливості, що надає ЄС – їх багато. В першу чергу, це дійсно стосується зеленого та цифрового переходу. З іншого, й з огляду на вкрай низьку операційну ефективність й загальну слабкість української влади, можна сміливо прогнозувати що велика частина цих можливостей буде втрачена, а допомога – «проїдена» в різних грантах, як і в попередні 6 років. Про шкідливий «копі-паст» європейських підходів в проектів «Інтеграція 4.0» було сказано вже немало – власне, суть української версії EDP полягає якраз в тому, щоб гарні ідеї пристосувати до нашого дуже специфічного середовища. Виходить на те, що кластери – спільно з іншими акторами громадянського суспільства мають взяти на себе також додаткові ролі.

Перша роль, що напрошується – це matchmaking з європейськими політиками та можливостями, і який має максимальний ККД як для української сторони, так і для європейської. Але ще раз, в цьому процесі єднання та сполучення –

для орг комітету Industry4Ukraine очевидно, що внутрішня аженда, суб’єктність у її виробленні та чітке розуміння власних пріоритетів має переважати зовнішню аженду, якою б привабливою вона не виглядала.

Й друга роль в цих відносинах – це контроль української влади по відношенню до розповсюдженого явища «грантоїдства».

Резюмуємо вищесказане, наступною картинкою 5 векторів –

Чи зможуть наші молоді кластери реалізувати ці 5 векторів стратегічного розвитку в ре-індустріалізації країни політичної та економічної нестабільності? Перші демонстрації їх активностей у всіх 5 регіонах показують високий рівень як бізнесової проактивності, так і державницього мислення. Зокрема, вже очевидно, що проект ClusteRISE в регіонах Запоріжжя та Харкова значно переформатує наші уявлення про стан інновацій в промисловості та відносини між головними стейкхолдерами. 1-ий запорізький Technology and Innovation day вже яскраво показав нам як потенціал й можливості цього регіону, але також численні розриви у відносинах головних стейкхолдерів, – окремий звіт про це готується.

Отже, надія є. Так чи інакше, – шлях долає той, хто йде.