Центри прототипування здобуваються все більшу популярність в Україні. При технічних університетах в багатьох містах вже доступні лабораторії в стилі FabLabs чи подібні, що виконують ролі центрів колективного користування. Частина з них вже надає інженерним командам, стартапам, малим і середнім підприємствам (МСП) доступ до технологій, обладнання та експертизи для створення, тестування та вдосконалення фізичних або цифрових прототипів нових продуктів і рішень. В умовах війни, Центри прототипування – особливо подвійного призначення, – є вкрай необхідними для створення інноваційної інфраструктури, спроможної забезпечити сталість та розвиток передових технологій. Дана публікація є узагальненням напрацювань АППАУ та УКА на тему подібних центрів, й вона орієнтована на консолідацію стейкхолдерів стосовно майбутнього розвитку таких центрів в Україні.
Передумови: формування ядра майбутньої інноваційної інфраструктури
Сучасні промислові інновації важко уявити без інструментів швидкого переходу від ідеї до реалізації фізичного продукту, й появиі MVP. Прототипування – це критичний етап у цьому ланцюгу, особливо для МСП, стартапів і компаній ОПК. В Україні вже є численні ініціативи в цій сфері, зокрема:
- Лабораторії типу FabLab та подібні, вже створені при технічних університетах у Києві, Дніпрі, Львові, Сумах, Івано-Франківську, Тернополі, Харкові та інших містах.
- Ці ж лабораторії є основою для нових консорціумів, що створюються в рамках мережі 12 EDIHs Ukraine, включно з 3D-друком, Smart Manufacturing та акселераційними програмами.
- Є також хаби, інноваційні простори та школи стартапів, що мають стенди та міні-лабораторії, які демонструють певні інноваційні технології.
Однак ці ініціативи залишаються фрагментованими, без єдиного бачення, ефективної сервісної моделі та координації. Це гальмує використання потужностей навіть там, де вони існують. Потенційно, ці центри могли б мережуватись як в Україні, так і з закордонними центрами R&D, що збільшило б в рази їх ККД. Але для цього також ці центри мали б переходити до більш широкої колаборативної моделі.
Центри прототипування як сервісні вузли регіональних та секторальних інноваційних екосистем
В УКА ми маємо бачення подібних центрів, воно зародилось ще в 2018 році – появи концепції Центрів 4.0 в АППАУ. Сьогодні, вже через кластерну мережу ми маємо відносини й моніторимо ситуацію по багатьох регіонах України.
Отже, в нашому розумінні Центри прототипування колективного користування мають бути:
- відкритими хабами з широким доступом для МСП, стартапів та інженерних компаній;
- модульними за складом (від 3D-друку до електроніки, мехатроніки та випробувань);
- з власними командами інженерів-консультантів та їх портфелем сервісів;
- інтегрованими у єдиний цифровий маркетплейс-платформу з каталогами сервісів, бронюванням, фінансуванням тощо.
Всі ці характеристики є сьогодні must be для мережі DIHs – EDIHs в реалізації своїх специфічних ролей розробок – консультування, також і Test before Invest для обслуговування МСП.
Прикладів розвинутих центрів – маса в ЄС та світі. Звісно, це ті ж EDIHs й наш досвід відвідання таких центрів в Польщі та Чехії показує їх вражаючий відрив від українських аналогів – як за обсягами інвестицій в інфраструктуру та обладнання, але також і за організацією (сервісна модель, набори сервісів, ресурси). Але в ЄС є маса й інших прикладів як мережі НДІ ( Fraunhofer в Німеччині, CEA List у Франції, чи Лукасєвича в Польщі), чи де так само є свої центри.
Зазвичай, такі центри надають цілей портфель сервісів – це можуть бути Інженерні консультації, супровід в розробках CAD/CAM/CAE/PLM, прототипування (мехатроніка, 3D-друк, лазерна обробка), випробувань. Стартап чи МСП – на певних умовах, – можуть мати доступ до спеціального обладнання, але також до набору освітніх модулей та навчання. Подібні центри також є традиційними учасниками інноваційних консорціумів як з приватними інвесторами, так і в міжнародних програмах з грантовим фінансуванням.
Вартість обладнання в подібні центри є головним викликом в країнах, що розвиваються – мова про тестбеди від 1 до 50 млн євро, в залежності від технології, спеціалізації, й обсягів сервісного портфелю. Наприклад, вартість тестбеду для автопрому при Празькому національному технічному університеті перевищує 40 млн євро. Він дозволяє моделювати й проводити інноваційні експерименти на повноцінній технологічній лінії з складання автомобілів, і яка повністю укомплектована сучасними роботами, контролерами тощо.
Іншими словами, є поріг нижче якого Центри є мало цікавими для інженерних компаній. Наприклад, дешеві 3D принтери є загальнодоступними сьогодні й цим мало кого здивуєш. Натомість, комплекс більш дороговартісних 3D принтерів, поєднаних з реверс-інжинірингом, аналіз властивостей матеріалів для адитивного виробництва, розробкою нових композитів для 3D-друку й випробуванням механічних властивостей надрукованих виробів, – це вже щось, що вимагає набагато більш глибокої експертизи та інженерних сервісів. Цим шляхом рухається сьогодні новий НП “Адитивні технології” з КПІ.
Якщо немає подібного підходу – належної інфраструктури та сервісів, – то такі центри є придатними хіба що для навчання студентів, чи обмежених дослідницьких робіт при університетах. З нашої інформації, більшість існуючих Центрів прототипування в Україні перебувають саме на такому рівні.
Головні перешкоди на шляху до створення мережі Центрів
Отже, дороге обладнання та інфраструктура, плюс набір сервісів (ресурсів) вже формують поріг по вартості (умовно – 1 млн євро) – й це вже очевидна перешкода №1, яка не дозволяє використовувати ці Центри для бізнес-потреб. ЄС використовував для цього свої структурні фонди впродовж десятиліть, тоді як українська держава не мала, й здається й досі не має навіть бачення, що робити з нашої відсталою інноваційною інфраструктурою.
Але крім цієї, є декілька інших причин нашого відставання, й чому АППАУ, а сьогодні вже УКА рухає ідею мережі Центрів, а не окремих Центрів на засадах конкуренції.
- Фрагментація ініціатив й слабке розуміння поточного стану
Центри, що формуються на базі технічних університетів відразу успадковують всі риси державної системи ЗВО, включно з високою внутрішньою та зовнішньою конкуренцією, відсутністю сервісної моделі, низько клієнто-орієнтацією тощо. В результаті, більшість ініціатив в цій сфері сьогодні виглядають фрагментованими, що в свою чергу створює труднощі й для розуміння їх реального стану.
- Слабкий зв’язок з бізнесом
Видається на те, що останні роки ми маємо все ж прогрес в доступності нових форматів відносин з університетами (Наукові парки тощо). І все ж, більшість з них нарікає на досить слабкий зв’язок з бізнесом й слабкий попит, особливо від МСП. Виходимо на “замкнуте коло” – бізнес не звертається, бо немає якісних сервісів, а сервіси в свою чергу неможливо розвивати без фінансування та постійного попиту. Що стосується великих компаній, то все частіше ми чуємо про створення ними власних R&D центрів, і які швидко стають самодостатніми.
- Кадрова проблема й труднощі переходу на сервісну модель
Переключити університети на надання сервісів для МСП – вкрай складне завдання. Ціла низка ініціатив АППАУ (ще з 2018 року), а сьогодні й УКА є де-факто безуспішними в намаганні досягти цього з кількома університетами. Причини очевидні – перше й головне, це відсутність організаційних змін в університетах. Сервіси на створюються в “позаурочний час” від викладання студентам. Для цього має бути виділений персонал. Друга проблема – цей персонал має бути навчений на надання сервісів. Нинішні EDIHs і якщо забрати з їх складу приватний бізнес, не мають такого ресурсу.
- Відсутність довгострокових галузевих чи секторальних програм
Європейські інвестиції в їх центри прототипування відразу форматуються під певні стратегічні орієнтири (цільові сектори та технології, відповідність пріоритетам смарт спеціалізації регіону тощо). Це відразу задає певну рамку й для самого Центру, і для його стейкхолдерів. В Україні ж, тільки в 2025 році з подачі Мінцифри в нас почалось зявлятись щось подібне. Й водночас, в “найгарячіших” темах (як AUV), там важко знайти ідеї щодо центрів прототипування, там згадуються тільки 2 виділених R&D центри, коли, які й де, – невідомо.
- Низький рівень міжнародної інтеграції
Наші університети мають чудові звязки та обміни з європейськими та світовими. Але чи є співпраця на рівні обміну досвідом й налагодження взаємодії між лабораторіями та центрами прототипування? Хоча б, як обмін досвідом, перейняття кращих практик тощо? На думку автора, перспективи росту в цій сфері також є досить великими.
Пропозиції УКА щодо створення повноцінної мережі
В рамках ініціативи Clusters4Defense УКА виробила вже декілька пропозицій для донорів та інвесторів щодо створення мережі центрів прототипування. Якщо коротко, головні пропозиції відповідають пріоритетам дій, які вирішують проблеми що вказані вище, а головна ідея мережування стосується вирішення головної перешкоди – жоден Центр сьогодні немає достатньої інфраструктури та обладнання щоб задовольняти попит від сотень МСП, натомість разом – вони спроможні задовольняти зростаючий попит.
Короткострокові пріоритети (2025-2026)
- Аудит наявних центрів: необхідно провести повний аудит вже наявних Центрів (їх точно є 10+ в країні) – встановити перелік, доступність обладнання та інфраструктури, команди, сервіси, що вже надають, потреби в розширенні, готовність до кооперації тощо.
- Пілотування платформи обміну серед EDIHs – ця мережа, видається єдина, яка вже мусить (згідно вимог Єврокомісії) переходити на сервісну модель для МСП. Відтак саме тут вже можна експериментувати з мережевими функціями (єдиний вікно, сервісна навігація, каталоги, замовлення). 2-3 EDIHs мають кращі шанси досягти нового стану сервісів в прототипуванні, оскільки європейські кошти не фінансують, на жаль, інфраструктуру.
- Консорціуми центрів в 3-5 містах за регіональною ознакою – і з доступом для ОПК, МСП, стартапів. Подібні формати вже можливі на Західній Україні (й не обовязково в форматі EDIHs) й де кластери є надійними осередками та партнерами університетів для цього.
- Вироблення єдиних стандартів щодо сервісної моделі EDIHs та якості сервісних послуг – навчання команд. Це очевидний крок, але поки не видно як його реалізує ця мережа.
Середньострокові (2027–2030)
- Інтеграція мережі Центрів в секторальні стратегії / створення моделі управління мережею (у партнерстві з EDIHs, УКА та технічними університетами).
- Сервісна акредитація – встановлення професійно планки щодо стандартів послуг (сертифіковані послуги), інжинірингових процесів, консультування МСП.
- Інтеграція з європейськими мережами (DIH², EIT, Gaia-X).
- Розвиток моделей спільних R&D з європейськими партнерами. В окремих випадках, для потреб ОПК проєкти таких центрів можна запускати значно раніше.
Центри прототипування як основа “техно-суверенітету”
Резюмуючи, Центри прототипування – це не тільки, й не стільки про обладнання, більш важлива тут сервісна модель доступу до інновацій для тисяч малих виробників, інтеграторів, стартапів. У післявоєнній відбудові та розвитку української Індустрії 4.0–5.0 вони мають стати опорними точками інженерного прориву, підсиленими міжнародним партнерством і цифровою інтеграцією.
УКА закликає бізнес, університети та державу до об’єднання зусиль навколо формування Центрів прототипування як одних з ключових елементів регіональних та секторальних інноваційних екосистем. Кластери – є надійними партнерамии таких Центрів, вони можуть сприяти їх становленню та розвитку через залучення МСП, вироблення спільних послуг (включно нетворкинг, мережування), а також міжнародну співпрацю. 31 липня у Львові ми будемо дискутувати на цю тему з провідними університетами Західної України, – долучайтесь.
Детальніше про подію 31 липня – за посилпнням.
Юрчак Олександр, СЕО УКА.