Космічний фронт війни: західні друзі допомагають Києву, росіяни досягають успіхів у глушінні сигналів – український експерт

Публікуємо переклад інтерв’ю, яке дав Євген Рокитський чеському виданню Blesk Zprávy.

Україна мала потужну космічну галузь ще з радянських часів, тісно співпрацюючи з російською промисловістю до анексії Криму. Вторгнення порушило виробництво, але парадоксальним чином принесло нові можливості для співпраці із західними партнерами, які раніше досить насторожено ставилися до України. “Росіянам не зрівнятися із західними технологіями, а тепер санкції позбавили їх високотехнологічної електроніки”, – сказав Євген Рокитський, керівник космічного кластеру в Дніпрі, в інтерв’ю Blesk Zprávy. З іншого боку, Україна отримала доступ до даних із сотень високотехнологічних цивільних і військових супутників країн НАТО. Надію він вбачає у співпраці під час війни та після неї з європейськими компаніями, в тому числі чеськими, які можуть добре доповнити українські.

Євген Рокицький починав у сфері супутникової зйомки Землі у 1990-х роках, потім працював у сфері фінансування інноваційних проектів. Сьогодні він займається як технологіями (upstream – ракети, космічні апарати, супутники і т. п.), так і використанням супутникових даних (downstream).

Зараз він є головою кластеру (кластер – об’єднання підприємств, наукових установ та інших суб’єктів) космічної галузі в Дніпропетровській області, а також очолює Альянс космічних кластерів України. У цих ролях він представляв українську промисловість на зустрічах з експертами та потенційними партнерами у Брно та Празі (зокрема, в рамках Тижня космічної галузі ЄС, організованого Агентством Європейської космічної програми EUSPA).

Який вплив вторгнення на українську космічну галузь сьогодні?

Війна загальмувала розвиток upstream-проектів, оскільки вони дуже залежать від виробничих потужностей аерокосмічної галузі, які в основному розташовані в Дніпрі та Харкові, що зазнали сильних бомбардувань. Проблемою є також заборона на вільне пересування чоловіків з України – їм не дозволяють виїжджати з країни, що є серйозною перешкодою для розвитку людського капіталу, контактів та експорту. Аерокосмічна галузь дуже залежна від особистого спілкування, побудови команди.

З іншого боку, проєкти зі зйомки Землі зараз розвиваються з надзвичайною швидкістю. У порівнянні з попередніми роками Україна, як державний, так і приватний сектор, отримала доступ до найкращих супутників союзників на орбіті. Якщо раніше це було п’ятнадцять-двадцять супутників, то зараз ми маємо прямий чи опосередкований доступ до більш ніж двохсот супутників, які знімають Землю, як оптичних, так і радіолокаційних. Це великий поштовх для розвитку технологій обробки орбітальних даних. Але якщо раніше це була більш довгострокова розробка, то зараз всі працюють над негайним застосуванням. У цьому плані війна позитивно вплинула і на космічну галузь.

Які саме супутники?

Ми маємо дані з державних і комерційних джерел завдяки співпраці країн НАТО. Вже багато років ми використовуємо систему Європейського Союзу Copernicus, яка є безкоштовною для всіх – як свіжі дані, так і архіви. Ми використовували його в сільському, лісовому, водному господарстві. Для роботи сучасних оборонних систем на полі бою потрібна роздільна здатність менше півметра на піксель, приблизно в десять разів точніша ніж Copernicus. Такі знімки вже розпізнають окремі машини на полі бою, а приватні супутникові оператори, такі компанії, як “Максар” та інші, вже надають такі знімки. Сучасні супутники можуть знімати своїми камерами, вони можуть більше фокусуватися на конкретних ділянках.

Чи стоять приватні супутники на одному рівні з військовими, шпигунськими супутниками?

Іноді вони можуть перевершувати їх, можуть мати вищу роздільну здатність. Але головне – вести постійне спостереження за цим районом. Жодна країна самостійно не має достатньої кількості супутників для підтримки цього. Те, що зараз вибудовується, – це та неформальна приватно-державна співпраця, яка дозволяє об’єднувати ресурси та протидіяти безпековим загрозам для Європи та світу.

Скільки часу потрібно для того, щоб супутниковий знімок дійшов до кінцевих користувачів, таких як війська в польових умовах?

Я не знаю точного часу. Але коли супутник робить знімок, потім він обробляється, надсилається в штаб для аналізу і, можливо, далі, це зазвичай займає менше 24 годин. У деяких випадках – лише за кілька годин. Вони допомагали спостерігати за нарощуванням російських сил поблизу кордону, а потім за колонами російських танків, що прямували до Києва. Але це ще не миттєво, щоб супутник пролетів і одразу передав координати навідникам, куди треба цілитися.

Тож для чого вони використовуються?

Багаторівневі системи, як поєднання супутникової навігації (GPS тощо) та безпілотного спостереження. Такі системи сьогодні є необхідністю не лише у військовій сфері, а й у сфері портової безпеки. Це може бути постійне спостереження за допомогою датчиків на землі, датчиків на безпілотниках і датчиків на орбіті.

In #Crimea, today’s imagery shows repairs in progress on both the rail line of the Crimea Bridge as well as on damaged sections of the road/vehicle bridge span. Vehicles can be seen traveling along the bridge & nearby a ferry transporting trucks across the #KerchStrait. pic.twitter.com/p4lhRHQZ0C

— Maxar Technologies (@Maxar) October 12, 2022

Якими, для порівняння, є можливості російських розвідувальних і знімальних супутників?

У деяких аспектах росіяни дуже просунуті, хоча, звичайно, не настільки, як американці, європейці та китайці. У росіян є супутникові платформи – базові конструкції; оптичні компоненти виробляються в Росії і Білорусі, хоча і не настільки просунуті; але постачання мікросхем дуже важливе. Вони сильно залежать від мікросхем і мікроелектроніки із Заходу.

І вони втратили їх через санкції.

Хіба що у них є великі запаси. Або не знаходять якихось способів працювати з Китаєм, офіційно чи ні. Але у них закінчується високоякісна мікроелектроніка. І це вплине на здатність Росії виробляти сучасні розвідувальні супутники.

Чи справді Україна має власні супутники?

На жаль, через низку причин Україна втратила низку можливостей для будівництва власного флоту. Нещодавня спроба вивести на орбіту супутник “Січ-2-30” виявилася не дуже успішною, оскільки він був дуже старої конструкції, фактично копією супутника, розробленого 15 років тому. Він був запущений за півтора місяці до початку війни. Я б не сказав, що це було дуже корисно. Інші проекти розробляються академічним та приватним секторами. Київська політехніка вивела на орбіту два супутники і готує третій, але це маленькі кубічні апарати, вони не можуть нести ніяких нормальних приладів. Вони лише для того, щоб протестувати кілька речей.

Приватні проекти цікавіші тим, що вони спираються не лише на пострадянські чи українські технології, вони здебільшого базуються на нових технологіях – як власних, так і європейських та інших. Я бачу майбутнє у співпраці українських розробників з Європою. Європа, в тому числі Чехія, дуже далеко просунулася в супутникових технологіях: навігації, телеметрії тощо. Не варто вигадувати велосипед, швидше налагодити співпрацю. Війна і геополітичні зміни зроблять це можливим. Досі Україна перебувала за своєрідним бар’єром, з численними обмеженнями на передачу технологій з ЄС в Україну, на продаж систем подвійного призначення (які можуть бути задекларовані для цивільних проектів, але використовуватися у військових цілях – ред.). Зараз я думаю, що це буде спокійніше.

Під час невдалого вторгнення стали очевидними слабкості російських військових у сфері комунікаційних технологій, і українці нерідко мали змогу їх підслуховувати.

З того, що я чув, росіяни, безумовно, відстають від НАТО та українських військових у зашифрованих комунікаціях. Вони часто використовують незахищений зв’язок, не вміють будувати безпечні мережі. І це також через недоліки в їхніх орбітальних технологіях. Їх супутники не такі досконалі, як американські та європейські. Однак орбітальна складова – це лише одна частина системи зв’язку, відстають і наземні сегменти.

Але у них є чудові сучасні засоби постановки перешкод, які вони розробляють останні півтора десятиліття. У цьому вони досить сильні. Саме там вони завдали шкоди Європі, коли на початку війни атакували її супутники глушилками. На цих уроках зараз вчиться вся спільнота супутникового зв’язку. Загалом, західний супутниковий зв’язок незабаром може стати набагато безпечнішим.

Компанія SpaceX Ілона Маска, яка забезпечила українців своїм супутниковим інтернетом Starlink, заявила, що досить швидко усунула перешкоди.

Так, вони були досить швидкими. Це завжди така гра. Одна з них має перевагу, інша намагається посилити цю перевагу. Але я думаю, що SpaceX залишиться стійкою до інших загроз.

Чи дійсно Starlink є цінним активом, чи, можливо, про нього пишуть, тому що Ілон Маск відомий?

Я не можу багато коментувати це, деякі аспекти засекречені, вони постачають як цивільному сектору, так і військовим. Але з того, що я знаю, завжди зручно мати їхній термінал. Так чи інакше, росіяни погрожують знищити цивільну телекомунікаційну інфраструктуру. І не лише в Україні – вони також можуть вивести з ладу інфраструктуру в інших сусідніх країнах ЄС. Це може статися вже цієї зими. Для запобігання такій загрозі, безумовно, слід заохочувати, розвивати та використовувати супутниковий зв’язок на кшталт Starlink.

Як би виглядали такі атаки?

Фізичне знищення кабелів, ретрансляційних станцій і електронні атаки на станції зв’язку. Важливо мати системи, які не можна легко зруйнувати. Диверсія на газопроводі “Північний потік” є прикладом того, наскільки вразливою є критично важлива інфраструктура.

Як багато успадкувала українська космічна галузь від часів, що передували розпаду Радянського Союзу?

Навіть не до розпаду СРСР, а до 2014 р. На пострадянському просторі співпраця продовжувалася. Україна виробляла ракети середньої потужності “Зеніт”. Вони були запущені з російського космодрому Байконур у Казахстані, а потім також з нейтральних вод біля берегів США за програмою “Морський старт” – спільної роботи компанії “Боїнг”, Державного космічного агентства України та “Роскосмосу”. Українська ракета 36 разів стартувала з акваторії Мексиканської затоки.

Крім ракет, Україна також розробила стикувальні системи, ми виготовили системи для стикування на Міжнародній космічній станції (МКС), які будуть використовуватися для супутників на низькій навколоземній орбіті, щоб їх можна було ремонтувати і переміщати. Також в Україні виробляється ракетне паливо, що є важливим елементом. На момент розпаду СРСР Україна виробляла повний спектр космічної продукції, і ці можливості протрималися до 2014 року. Пізніше вона не мала повноцінної космічної програми, але більшість елементів мала. Багато чого постачали росіяни і білоруси – природно, що ця співпраця припинилася.

Тобто Росія і раніше залежала від України?

Це була взаємна залежність. Україна збирала ракети, додаючи деякі важливі компоненти, але основні компоненти постачали росіяни. А потім готові ракети знову відправлялися до Росії чи Казахстану, чи США.

Тобто ця галузь занепадає з моменту анексії Криму та втручання Росії на Донбасі у 2014 році?

Безумовно, вона дуже залежала від співпраці державних секторів, від політичної волі, навіть у плані продажу продукції у світ. Мушу визнати, що росіяни були головною силою в маркетингу, космічні послуги продають тільки великі світові держави: ЄС, США, Китай, які мають закінчений продукт. Росія продавала нам ці послуги. Ми зробили ракету, але це не готовий продукт, замовники не купують ракети, вони купують доставку вантажу на ту чи іншу орбіту. Для цього потрібна ракета, космодром, центр управління.

А на той час на ринок щойно вийшла ракета Falcon 9 компанії SpaceX, яка пропонувала значно дешевшу послугу.

Так, і Китай теж. Ніщо не триває вічно. Китайці отримали допомогу від росіян, передали деякі старі радянські технології і вважали, що вони залишаться з ними. Просто китайці досягли колосальних успіхів, росіяни фактично заохотили розвиток власного конкурента.

Але ж Україна також постачала двигуни до США, чи не так?

Не просто двигуни, а весь перший ступінь американської ракети “Антарес” (одна з “вантажівок” для МКС – ред.). Йдеться про багаторічну співпрацю з американською компанією Orbital, яка зараз входить до складу корпорації Northrop Grumman. Україна вже поставила понад два десятки ступенів. А ще Україна постачає двигуни для четвертого ступеня європейської ракети “Вега”. Їх відправляють до Італії і там збирають ступінь. Тож українські силові установки, як бачите, визнані в усьому світі.

Напевно, це припинилося через війну?

Я би сказав, що призупинено. Я не можу говорити за них, але припускаю, що вони щось заздалегідь зробили, тому поставки не припинилися одразу. Але, звичайно, якщо війна продовжиться, це, напевно, поставить під загрозу постачання. Хіба що вони перенесуть виробництво кудись в інше місце, безпечніше.

Я так розумію, у космічних, ракетних фахівців з’явилася нова роль у війні?

Напевно. Крім цивільної ракетної галузі Україна розробляла чимало військових ракетних систем – наприклад, реактивні системи залпового вогню (на кшталт радянсько-чеського Vampire або американського HIMARS – ред.), причому до початку війни існувало кілька проектів. Одні були заморожені, інші – повільні, і тепер вони можуть отримати новий поштовх. Тут теж є співпраця між чехами та українцями, нам потрібні готові підсистеми, щоб швидше виводити продукт на ринок. Від цього виграли би більше країн, різні компоненти вироблялися б у різних країнах. Ми точно не можемо виробляти в Україні зараз, під час війни.

Ви говорите про якусь конкретну співпрацю між Чехією та Україною?

У мене є інформація, що провідні чеські компанії в ракетній галузі співпрацюють з українськими компаніями. Але запитайте у них – вони, напевно, не хотіли би, щоб я говорив за них.

З чим же ви приїхали до Чехії?

Я тут для того, щоби просувати проекти нашого кластеру. Зараз ми в основному працюємо над космічним апаратом для низької орбіти – космічним буксиром. Важливо мати можливість вивести супутник на точну орбіту, але ще більш важливим сьогодні є, як кажуть, циркулярна економіка. Ми хочемо продовжити життя космічних технологій. Зараз супутник перебуває на орбіті п’ять-сім років, іноді довше. І за цей час він може потребувати модернізації, оскільки технології стрімко розвиваються. Наш буксир також дозволить збільшити або змінити орбіту супутника, його нахил, а також, зрештою, вивести його в атмосферу для безпечного згоряння. Частина компонентів ще розробляється, інші вже готові до випробувань у космосі.