В 2026 УКА входить з багатьма змінами. Річний звіт 2025 говорить про деякі з них – посилення рольових моделей у відкритих екосистемах (й що веде до нових політик партнерства), переході на програмне мислення (Cluster4X), “остаточній” та незворотній інституціоналізації (визнання кластерів на державному рівні) тощо. Серед цих змін, є й такі що потребують радикальної зміни парадигми самих кластерів, їх менеджерів та членів Правлінь. В першу чергу, ми намагатимемось змінити парадигму про сервіси на парадигму створення колективної цінності.
Міф про сервіси, або чому кластери застрягають у «грантоїдстві»
Більшість молодих кластерів починають з логіки, що має походження з бізнесу – «члени платять внески → отже ми маємо надати їм сервіси». На перший погляд — це виглядає правильно.
Але дуже швидко з’являється реальність, – у кластерів мало персоналу, обмежена експертиза й по-суті, немає ресурсів та спроможностей, щоб обслужити на високому рівні хоча б 10-15 учасників, не кажучи про більшу кількість. Що тоді робить кластер? – правильно, з’являється “тимчасове рішення” – «щоб вижити, нам потрібні гранти».
З часом ця логіка закріплюється – при достатній проактивності, кластер починає отримувати гранти, які дозволяють оплачувати команду, створюють активність і видимість, й дають відчуття руху.
Однак, коли ми аналізуємо рівень залучення членів кластеру до цих активностей грантів, й зрештою, яку цінність ми для них створюємо, стає очевидно – навіть великі гранти не створюють сталих сервісів. Ці сервіси залишаються фрагментарними, й з часом взагалі зникає фокус на тому, яку цінність кластер взагалі хотів створити для своїх учасників.
У якийсь момент кластер щось дає своїм членам, добре комунікує, виглядає активним, але фактично живе від гранту до гранту, втрачаючи початковий сенс існування.
Чому ця логіка повторюється на рівні УКА й чому час її змінити
Коли ті самі кластери стають учасниками Українського кластерного альянсу і сплачують членські внески, та сама логіка відтворюється симетрично – «ми платимо внески → УКА має надати нам сервіси». Відповідь дирекції УКА про те, що бюджет членських внесків зараз менше 5%, а сервісів (в грошовому вимірі) ви отримуєте в рази більше, – не сприймається. Просто тому, що вийти з цієї парадигми важко. Адже під-свідомо, ми все-одно вимірюємо “чи багато, чи мало цінності”, очікується готовий продукт, й це та сама позиція пасивного бенефіціара (а не співтворця), що властива й для учасників багатьох кластерів.
Ця логіка не є “поганою” — сервісні моделі мають право на існування у всіх сферах економіки. Проблема в тому, що вона просто не є кластерною! Це логіка окремого бізнесу, сервісної компанії й знаменита модель (канва створення цінності) Остервальдера багато внесла у формування цієї парадигми, де
одна організація придумує цінність, продає її й вимірює результат.
Але ж кластери працюють інакше! Тобто, мають працювати інакше. Кластер — це не постачальник “сервісів за гроші”, й відповідно УКА — не сервісна компанія для кластерів.
Справжня сила кластерів — у спільному створенні колективної цінності, яку неможливо купити як послугу і неможливо створити поодинці.
Кластерна логіка починається з постановки правильних питань:
- Що ми можемо створити лише разом?
- Які колективні активи нам потрібні?
- Які механізми спільної дії мають сенс на рівні кількох кластерів?
- Як ця спільна цінність підсилює кожного учасника?
Саме з цієї логіки народжуються справжні сервіси (й в кластерах вони зовсім інші, ніж в сервісних бізнесах), сталі моделі, довіра, і довгостроковий вплив.
Приклади УКА
Насправді, всі ці зміни парадигми не були очевидними до кінця 2025 й для автора цих рядків. Я так само жив в сервісній логіці, й це панорама сервісів (слайд нижче) була з одного боку, предметом гордості – адже більшість з них дійсно, діють й щороку більше 20 кластерів УКА отримують свої окремі бенефіти. Але з іншого – ця модель є абсолютно збиткова, якщо дивитись на це очима інвестора, а саме АППАУ – яка найбільше інвестувала в розвиток УКА. Адже молоді кластери (а таких більшість) просто неспроможні багато платити, які б сервіси їм не надавали.
Водночас, очевидно, що багато сервісів з цієї панорами ми б не створили без партнерської мережі та співпраці, наприклад
- Численні наші нетворкингові та мечмейкингові зустрічі – не були б можливими без співпраці з кластерами. Наприклад, в наступній зустрічі 20 січня, участь приймають 3 кластери та 2 університети.
- Наші 3 річні й різноманітні бізнес-місїі закордон (загалом близько 20) – це завжди результат співпраці з зарубіжними партнерами, але також з нашими кластерами які брали участь в підготовці презентації, допомагали часто з логістикою, тощо
- Бізнес-місії – це частина сервісів від програми Professionals4Urkaine, до якої залучено було більше 30 іноземних амбасадорів по світу, але також наші українці закордоном. Й зараз, нові ініціативи що генеруються ними мають хорошу конверсію в нові проєкти.
- Окремі грантові програми (в числі, програма EU Clusters Partnership в 4,5 млн євро) якою зараз користується 12 українських кластерних організацій – це результат нашої колективної дії в Кошице, в березні 2023. Саме тоді ми остаточно переконали Єврокомісію в тому, що наш рух сталий й це – серйозно.
- Адвокаційні проєкти – в першу чергу, програма Clusters4Regions було б неможливою без співпраці з регіональними координаторами, де не тільки професійність, але й відданість кластерній ідеї проявляються дуже швидко в порівнянні з випадковими людьми.
Іншими словами, те що створюється в цих та подібних проєктах – сервіси нетворкингу, зарубіжних бізнес-місій, грантова підтримка, нові програми регіонального розвитку … – є інфраструктурою спільних активів, а не просто сервісами, за які хтось платить якісь кошти.
Ми це створили й продовжуємо створювати разом!
Від сервісів — до спільної інфраструктури
Отже, якщо це усвідомлення — про колективну цінність і спільні активи — проникає глибоко,
то питання «сервіси за гроші» поступово знімається з порядку денного.
Членські внески, звісно, залишаються. Але вони перестають бути оплатою за конкретний сервіс. Вони стають внеском у спільну інфраструктуру, яка не належить одному кластеру, не “продається” як продукт, але підсилює кожного учасника. Це принципова різниця.
В цій парадигмі членство в Українському кластерному альянсі (але симетрично й членство в “правильних кластерах”) — це не підписка на перелік послуг, не очікування “готових рішень з центру”, і не позиція пасивного бенефіціара. Це участь у спільному просторі колективної дії, де створюються спільні активи, формується спільний голос кластерів, з’являються можливості, недоступні поодинці. Таким чином, поступово вибудовується інституційна спроможність всього кластерного руху.
Й, фактично, з багатьома кластерами ми вже почали це робити. Мова про те, щоб робити це більш усвідомлено, більш колективно й з кращими результатами для всіх учасників процесу. Мова про більш глибоке та спільне опрацювання тих колективних механізмів, які вже доказали свою ефективність, їх краще масштабування. Й також створення тих спільних активів, які все ще в зародковому стані (як ті ж Ресурсні центри). Що важливо розуміти – ці активи не зникають разом із завершенням чергового гранту ) Хто не вірить, подивіться наш досвід в GDT Textile. І саме тому вони є сталими.
*********
Власне, ця стаття напередодні Загальних зборів УКА 16 січня – своєрідна “підводка” та запрошення до дискусії кластерів, що буде на наших зборах. По-суті, питання які ми отримаємо вже задані – вони й 16 січня будуть звучати як
- Яку проблему у вашій сфері діяльності жоден кластер не здатний вирішити самостійно?
- Що в цій сфері потребує масштабу, координації або спільного голосу?
- Які спільні активи могли б створити кластери разом?
- Якими мають бути найбільш релевантні спільні ініціативи чи проєкти?
Чесні, продумані відповіді на ці питання дозволять нам остаточно вийти з парадигм сервісної логіки “а-ля-(окремий) бізнес”, й почати мислити як спільнота, що будує довгострокову інфраструктуру підтримки та розвитку, в якій є не тільки багато користувачів – бенефіціарів, але й конкретних співвласників.
Кластерний рух в Україні вже доріс до цього рівня.
Юрчак Олександр.